Українська література, 10-А клас (13.10.2023р, рівень стандарту+профільний рівень)

 Тема. Новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.  Соціально-побутові та історичні драми й комедії М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін. 

1. Слово  вчителя.

       У 70-ті рр. XIX ст. яскраво заявили про себе видатні митці української драматургії і театру: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Сакса- ганський, Марія Заньковецька та ін. Провідні українські митці XIX ст. усвідомлювали необхідність появи насамперед тематично нових драматичних творів, адже „Наталка Полтавка“ Івана Котляревського, „Сватання на Гончарівці“ Григорія Квітки-Основ’яненка і „Назар Стодоля“ Тараса Шевченка, хоч і були затребувані, все ж не могли задовольнити естетичних потреб глядачів нової доби. Спробували себе в царині драматургії Іван Нечуй-Левицький (драми „Маруся Богуславка“, „В диму та полум’ї“, „На Кожум’яках“), Панас Мирний (драма „Лимерівна“). Для чернігівської аматорської театральної трупи Леонід Глібов написав художню одноактівку „Сусіди“ („До мирового!“) та фрагмент комедії „Хуторяночка“. Володимир Самійленко створив, крім соціально-побутових („Драма без горілки“, „Дядькова хвороба“), історичну п’єсу „Маруся Чураївна“.

     Завдяки переробкам Михайла Старицького з’явилися драма „Циганка Аза“ (за повістю Юзефа Крашевського „Хата за селом“), комедія „За двома зайцями“ (на основі п’єси „На Кожум’яках“ Івана Нечуя-Левицького), драма „Лимерівна“ на основі однойменної п’єси Панаса Мирного.

     Про те, що переробки Михайло Старицького були надзвичайно вдалі, свідчить інтерес до цих творів кінорежисерів, а публіки - до ними створених фільмів, зокрема „За двома зайцями“ Віктора Іванова, „Циганка Аза“ Григорія Кохана, в яких провідні ролі чудово зіграли відомі українські артисти театру та кіно.

     Михайло Старицький ознайомлював українських глядачів зі світовими шедеврами, переклавши українською мовою трагедію Вільяма Шекспіра „Гамлет, принц данський“ (ноти для дев’яти пісень Офелії написав Микола Лисенко). Також М. Старицький написав лібрето до Лисенкових опер („Гаркуша“, „Чорноморці“, „Різдвяна ніч“, „Тарас Бульба“, „Утоплена“). Згодом від переробок і перекладів письменник перейшов до створення власних драматичних творів „Богдан Хмельницький“, „Маруся Богуславка“, „Оборона Буші“. На матеріалі реальних подій ним же була написана драма „Не судилось“, яка спочатку мала вдалішу назву - „Панське болото“, але її відкинула цензура.

     Низку драматичних творів написав І. Франко: „Три князі на один престол“, „Славой і Хрудош“, „Послідній крейцер“, „Рябіна“, „Украдене щастя“, „Кам’яна душа“ та ін.

     „У театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця!“   

2. Прочитайте  статті  в  підручнику (крім "Театр  як  "школа  життя") - с. 51-52.

3. Опрацьовуємо  прочитане, виявляємо  читацьку  компетентність. 

   -  Дайте  письмові  відповіді  на  запитання  1-8, с. 53 (8б)

   -  Як  ви  думаєте, розважальність  театрального  мистецтва - це  позитивне  віяння  чи  однозначне  свідчення  його  недосконалості  та  орієнтації  на  невибагливого  глядача? Запишіть  у  зошити  свої  міркування. (3б)