Наша пунктуація як система розділових знаків в основних своїх виявах склалася до ХVІІІ століття. У довньоруських пам'ятках розділові знаки смислової функції не мали, а ставилися відповідно до потреби того, хто писав, з метою "відпочити".
Розвиток пунктуації пов'язують із виникненням книгодрукування, і "винайшли" її працівники друкарні.
Кома і крапка - найдавніші розділові знаки. Вони з'явилися в друкованих книгах шістнадцятого століття.
Кома - слово з латинської мови. У латинській мові воно мало таке значення: б'ю, відсікаю, відрубую, відділяю.
Тире - слово французьке. Означало воно у французькій мові - тягти.
ПРО ІМЕННИК
Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.
Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.
Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий,жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.
Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути 216 різних відмінків.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ЗЛИТКИ ЗОЛОТІ------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Чи ти задумувавсь, відкіль оті
у нашій мові злитки золоті?
Як намистини, диво калинове -
частини мови!
Який співець, поет, який письменник
уперше слово вигадав - іменник?
Іменник! Він узяв собі на плечі
велике діло - визначати речі, -
ім'я, найменування і наймення:
робота. Біль. І радість. І натхнення.
Ну а візьмімо назву - дієслово,
само підказує, що діє слово!
Ще й прикладу на нього не навів,
а вже до півдесятка дієслів!
Прикметник дасть іменнику - предмету
якусь його ознаку чи прикмету.
Числівник може визначить тобі
число речей, порядок при лічбі.
А поспитай звичайного займенника,
за кого він у мові? За іменника!
(Хоч може цей наш скромний посередник
замінювать числівник і прикметник.)
Прислівник звик, незмінюваний в мові,
ознаки різні виражать при слові.
Сполучник каже: скромну роль я маю,
але слова я в мові сполучаю.
І частка мовить: слово я службове,
але людині чесно я служу.
І, будьте певні, в інтересах мови
і так і ні де треба я скажу.
А вигук може пролунать, як дзвін,
у мові, мабуть, найщиріший він!
"Ура! - гукнеш ти друзям неодмінно.
- Сьогодні з мови я дістав "відмінно"!"
Частини мови! Назви наче й звичні,
полюбиш їх - красиві, поетичні!
"Відмінно" заслужив ти. Знав - чудово.
Це за любов найвища з нагород.
Хто ж так назвав оці частини мови?
Назвали вчені. Й підхопив народ!
Дмитро Білоус
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ЯК ЦАР ПОВЕЛІВ
Доводилось чути мені:
"Навіщо ті коми дурні? -
Казав п'ятикласник-хлопчак. -
Зі слів зрозуміло і так!"
На це я казав у одвіт:
є притча старезна, як світ,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.,
Слузі він диктує в ту мить:
"Карати не можна простить".
Той пише, як цар повелів,
а коми не ставить між слів.
І ось на майдані для страт -
бунтар у кайданах. І кат,
що мав за царя відомстить.
"Карати, не можна простить",-
слуга об'явля рішенець.
Аж руку підносить мудрець
(усі шанували його):
- Не так прочитав ти, слуго. -
Бо встиг зазирнуть тайкомл,
що коми у тексті нема.
Взяв вирок, поправив умить:
"Карати не можна, простить".
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!
Дмитро Білоус
СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.
І дуже легко помилиться -
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка - молодиця,
вонявка в Чехії - духи,
а білоруське бульба - й зроду
картопля... Он які діла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.
До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: - Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дім!"
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них - це дім.
- Ще й не робив, а вже до каси! -
гукнув, пожвавившись: - Ходім!
Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати - і то ж буває:
отак словечко підвело!
Дмитро Білоус
Синтаксичні особливості української мови
Однією із синтаксичних особливостей української мови, яка відрізняє її від інших мов, є широке використання односкладних безособових речень, у яких головний член виражений дієслівними формами на -но, -то.
Дієслівні форми на -но, -то є й у російській мові, проте вживаються рідше, ніж в українській.
Порівняйте!
Українською мовою - Ці кадри знято в павільйоні.
Російською мовою - Эти кадры сняты в павильоне.
СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.
І дуже легко помилиться -
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка - молодиця,
вонявка в Чехії - духи,
а білоруське бульба - й зроду
картопля... Он які діла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.
До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: - Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дім!"
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них - це дім.
- Ще й не робив, а вже до каси! -
гукнув, пожвавившись: - Ходім!
Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати - і то ж буває:
отак словечко підвело!
Дмитро Білоус
Синтаксичні особливості української мови
Однією із синтаксичних особливостей української мови, яка відрізняє її від інших мов, є широке використання односкладних безособових речень, у яких головний член виражений дієслівними формами на -но, -то.
Дієслівні форми на -но, -то є й у російській мові, проте вживаються рідше, ніж в українській.
Порівняйте!
Українською мовою - Ці кадри знято в павільйоні.
Російською мовою - Эти кадры сняты в павильоне.
Немає коментарів:
Дописати коментар