Тема. Література рідного краю. Поети Дніпропетровщини
Опрацюйте поданий матеріал.
- Прочитайте біографії, поезії. Визначте тему, ідею віршів (УСНО).
1. Бідняк
Григорій Прокопович народився 21 березня 1933 року
в м. Марганці на Дніпропетровщині,
і ,на жаль, 18 липня 2020 році помер. Навчався у
Львівському поліграфічному інституті ім. Федорова. Працював директором
Марганецької та Дніпропетровської друкарні. Закінчив Дніпропетровський університет.
Автор поетичних збірок
“Під свічами волі”, “Вербовий край”, “З Україною в серці” та інших. Якби
кожний, хто живе сьогодні в Україні , так, як поет Григорій Бідняк, любив свою
рідну землю, свого батька і матір, своїх друзів і свою державу – життя наше
швидше б змінювалось на краще . Адже така любов надає
кожному сили, енергії і віри в кращу любов з любові до рідного краю.
І в цьому нас переконує, до цього нас
закликає поет Григорій Бідняк ще раз у вірші “України куточок ”
Так давно не був
я в Городищі
і не чув
лелеченьки давно.
Як було
у заводях Річища,
наче в казці...
Точно як в кіно.
Таємничі
шепоти вербові,
в очереті
вербовий місток.
Зірочки зависли вечорові
де духмяно пахнув
так бузок.
Пам’ятаю все:
ще ніби вчора
Їздили ми з батьком
до млина.
А яка була
навколо флора!
Та нічого вже
того нема.
...Хай давно того
всього немає:
ні Річища,
ні вишневих снів.
Хочеться побути
в ріднім краї,
де родився, виріс
і змужнів...
Де знайшов пісень
срібний струмочок
і Пегаса вгледів
стремена.
України рідної
куточок –
кращого для мене
більш нема!
2.
Пронченко Михайло
Семенович народився 7 вересня 1909 року в с. Вошиве –
Покровське на Дніпропетровщині.
У тридцяті роки за вірші, які були наповнені
глибокою любов’ю до України , мріями про її незалежність, Михайло Пронченко був
заарештований і засуджений. Незаслужене покарання відбував у таборах
Далекого Сходу – в Забайкаллі, Заамур”ї, Усурійській тайзі. Там познайомився і
заприятелював з відомим українським письменником Іваном Багряним, який пізніше
присвятив світлій пам’яті поета повість “Розгром”, де сказав такі проникливі
слова: “Світлій пам’яті поета і товариша – Михайла Пронченка, що за українську
ідею пройшов через більшовицькі тюрми й концтабори і не зламався, і нарешті був
розстріляний у Кривому Розі гестапівськими посіпаками в 1942 році, цей твір про
трагедію покоління присвячую”.
З таборів
Далекого Сходу М. Пронченку пощастило повернутись живим незадовго до початку
війни. Але він мав ще 5 років позбавлення громадських прав, що не давало
можливості дістати йому постійної роботи за фахом. За часів окупації України
гітлерівцями поет редагував у Кривому Розі часопис “Дзвін” і в цьому ж
видавництві видав свою збірку віршів “Кобза”, пафос якої виразив у поетичній
формі:
І
в своїй хаті соколино
Брати
братаються – дивись,
Моя
хороша Україно,
Знов
будеш вільна, як колись!
Але ідея незалежності України була ворожою
не тільки більшовиками, а й німцям. І в 1942 році Михайла Пронченка було
ув’язнено фашистським гестапо і тоді ж розстріляно.
У післявоєнний час твори поета не друкувались.
Причини загальновідомі. І лише в 1995 році зусиллями сина поета Анатолія
Пронченка та дніпропетровського письменника Миколи Чабана була видана книга
“Кобза", до якої ввійшли вибрані твори і спогад сучасників поета. Таким
чином, Михайло Пронченко повертається до свого читача.
Україна
Сад
і пісня солов’їна,
Небо,
- гляну. – синь сама.
Золота
моя Вкраїна,
Золотішої
нема.
Крізь
завої диму й муті
Серце
ллє, мов жар, пісні,
Де
могли на розпутті –
Наче
лицарі ясні.
І
рече ось Бог із неба:
“Кинь
Вкраїну – йди у рай”.
“Раю,
- я кажу, - не треба,
Дайте
змучений мій край!”
3. Зайвий
Олександр Феодосійович народився 1 листопада 1935 року
с. Могилів Царичанського району. Закінчив середню школу. Автор поетичних збірок
“Молодик”, “Вогонь”, “Орільські горлиці”, “Горизонти”, “Трибуна для німих”, “Падіння
в небо”.
Світлинь
В
світлі рос іскрометних
В
тополиних краях учитель:
Народила
мене ти,
Батьківщино
моя.
Ти
мене у дитинстві,
Наче
в царстві чудес,
Колисала
в колисці
Українських
небес.
Під
заливистий щебет
Срібного
солов’я
Зріс
я схожий на тебе,
Батьківщино
моя.
Відчайдушний,
вітристий
І
відвертий, як сміх,
Пронесу
твої Иси
У
зіницях своїх.
