Тема. Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту. Творення присвійних прикметників. Творення прикметникових форм від різних географічних назв.
1. Опрацюйте теоретичний матеріал.
Словотвір іменників на позначення назв жителів
населеного пункту
У сучасній українській мові назви осіб за місцем проживання утворюються за допомогою суфіксів -ець, -анин(-чанин), -ук, -ак, -ит, -ич. Найбільш продуктивним є суфікс -ець, що поєднується з основами назв населених пунктів: євпаторієць, херсонець, обухівець, полтавець, чернігівець.
Вибір одного з названих вище словотвірних суфіксів залежить від фонемного кінця твірної основи конкретного топоніма. Якщо вона закінчується суфіксами -иць, -ець, -ськ, то іменник на позначення назви жителя населеного пункту утворюється за допомогою суфікса -анин: Вінниця — вінничанин, Хомутець — хомутчанин, Луганськ — луганчанин, Донецьк — донеччанин.
Кінцевий суфікс -івк топоніма передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець: Романівка — романівець, Калинівка — калинівець, Ковалівка — ковалівець, Павлівка — павлівець.
Якщо в назвах населених пунктів є компоненти -город / -град, -піль / -поль, то похідні іменники утворюються додаванням суфікса -ець: Бориспіль — борисполець, Ямпіль — ямполець, Тернопіль — тернополець, Павлоград — павлоградець, Миргород — миргородець.
Донедавна словотвірний суфікс -ець уживався в іменниках паралельно із суфіксом -чанин: черкасець — черкащанин, полтавець — полтавчанин, ірпінець — ірпінчанин, дикунець — дикунчанин.
Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин. Проте це не стосується тих іменників — назв жителів, для яких суфікс -анин / -чанин є єдиним словотвірним засобом: Київ — киянин, Львів — львів’янин, Ромни — роменчанин, Харків — харків’янин, Суми — сумчанин.
Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до іменників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому суфікси -ець, -ин зазвичай відпадають: полтавка, ірпінка, черкаска, вінничанка, лучанка.
Часом між твірною основою і словотвірним суфіксом з’являється інтерфікс: кременчужець — кременчужанка, коломиєць — коломиянка, житомирець — житомирянка.
Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин.
Від іменників I відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса –ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: Ольга — Ольжин, Лука — Лучин, мачуха — мачушин.
Якщо твірна основа закінчується на [і], маємо суфікс -ін (на письмі — -їн): Софія — Софіїн, Марія — Маріїн; виняток: Іллін.
Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів(їв), який чергується з -ов або -ев(-єв):
1) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів — -ов: Петро — Петрова — Петрів, Степан — Степанова — Степанів, батько — батькова — батьків;
2) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів(-їв) — -ев(-єв): Ігор — Ігорів — Ігорева; Сергій — Сергіїв — Сергієва.
Від назв тварин прикметники зі значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі — -їн): бджолиний, пташиний, орлиний, зміїний, солов’їний, суфіксів -ач(-яч): собачий, качачий, телячий, свинячий, гусячий, курячий, лисячий, гороб’ячий та інших суфіксів (вовчий, ведмежий).
Творення прикметникових форм від різних географічних назв
В українській мові прикметники від географічних назв творяться зазвичай за допомогою суфікса -ськ-: Обухів — обухівський, Львів — львівський, Полтава — полтавський, Суми — сумський, Трипілля — трипільський.
Відповідно до фонетичних законів української мови, творення таких прикметників супроводжують такі зміни:
г, з, ж + ськ = зьк: Запоріжжя —
запорізький, Острог — острозький, Лейпциг — лейпцизький, Кавказ — кавказький;
к, ц, ч + ськ = цьк: Вінниця — вінницький, Гадяч — гадяцький, Кременчук — кременчуцький, Гринвіч — гринвіцький;
х, с, ш + ськ = ськ: Одеса — одеський, Глеваха — глеваський, Карабах — карабаський.
Якщо у слові відкритий склад з о, е стає закритим, то ці голосні чергуються з і: Берегове — Берегівський, Хмелеве — хмелівський, Мукачеве — мукачівський, Гуляйполе — гуляйпільський. Проте в прикметниках, утворених від інших слов’янських назв, о, е зберігаються в закритому складі: Габрово — габровський, Сараєво — сараєвський, Воропаєво — воропаєвський.
При збігу приголосних у твірній основі між ними може вживатися вставний о або е: Лубни — лубенський, Гречанці — гречанецький.
Зауважимо, що перед суфіксом -ськ- знак м’якшення не пишеться: Ірпінь — ірпінський, Оболонь — оболонський, Умань — уманський, Прип’ять — прип’ятський; але після л знак м’якшення пишеться завжди: Ворзель — ворзельський, Сімферополь — сімферопольський, Хорол — хорольський, Трипілля — трипільський.
Іноді, щоб утворити прикметник від географічної назви, використовують складні суфікси:
1) -енськ- додається до багатьох назв на е: Городище — городищенський, Ставище — ставищенський, Рівне — рівненський;
2) -инськ- іноді додається до іншомовних назв: Баку — бакинський, Ялта — ялтинський, Аляска — аляскинський;
3) -анськ- додається до окремих назв на а: Рудня — руднянський, Будища — будищанський, Биківня — биковнянський, Ружа — Ружанський;
4) -івськ- додається зазвичай до назв, що мають форму множини: Турбаї — турбаївський, Вишняки — вишняківський, Семипілки — семипілківський.
Прикметники, утворені від географічних назв, що пишуться через дефіс, також зберігають дефіс: Кам’янець-Подільський — кам’янець-подільський, Переяслав-Хмельницький — переяслав-хмельницький, Віта-Поштова — віта-поштовий, Пуща-Водиця — пуща-водицький, Нью-Йорк — нью-йоркський.
Прикметники, утворені від географічних назв, що складаються з прикметника та іменника, пишуться разом: Вітряні Гори — вітряногірський, Західна Європа — західноєвропейський, Біла Церква — білоцерківський.
2. Прочитайте правило у підручнику - с. 131-132(до творення дієслів).
3. Виконайте вправи 365(10слів), 366 с. 132.
Немає коментарів:
Дописати коментар